Весь час хочеться доторкнутися до теплої філіжанки з кавою. Кавою, гіркою на смак, густою та ароматною.
Вдихнути терпкого листопаду, зловити сонячного зайчики, який задрімав у теплому куточку мінливого дня.
Пройти стежкою не підіймаючи ніг, щоб почути тиху осінь.
Листопад, він такий різний, на нього всі дивляться так по своєму…
“Листопад, листопад, листопад! А ти кажеш — весна. Авто пірнає в молоко туману, дурні неперелітні птахи плачуть над пустими полями. Про що ти думаєш? Про збори, наради, вечірки? Про тенісні ракетки і рахунки в банках? Чи про нашу безвіконну хатину в далекому лісі? Чи про місто? Де ти статечний чоловік і батько сімейства, і де ніхто не цвірінькає тобі щохвилини: “Хлопчику…”
“Ноябрь принес дожди, и на углах улиц под ударами бокового ветра зонты резко выворачивались наизнанку, обращаясь в дьяволов с крыльями летучих мышей, что держат перед собой в когтях собственную мужскую или женскую душу, обучая её двигаться по кривым невидимым траекториям.”
“Вывернутая перчатка” Милорад Павич
“На голих і безкраїх нивах
Вітрами трубить Листопад;
На довгих нивах,
В дощах, у зливах,
Він б’ється крилами об стріхи хат,
У сурми дме серед левад;
В дощах, у зливах,
Лютує дикий Листопад. “
“Вітер” Еміль Верхарн ”
“Ночь была ужасная, ноябрьская, — мокрая, туманная, дождливая, снежливая, чреватая флюсами, насморками, лихорадками, жабами, горячками всех возможных родов и сортов — одним словом, всеми дарами петербургского ноября. Ветер выл в опустелых улицах, вздымая выше колец черную воду Фонтанки и задорно потрогивая тощие фонари набережной, которые в свою очередь вторили его завываниям тоненьким, пронзительным скрипом, что составляло бесконечный, пискливый, дребезжащий концерт, весьма знакомый каждому петербургскому жителю. Шел дождь и снег разом. Прорываемые ветром струи дождевой воды прыскали чуть-чуть не горизонтально, словно из пожарной трубы, и кололи и секли лицо несчастного господина Голядкина, как тысячи булавок и шпилек. Среди ночного безмолвия, прерываемого лишь отдаленным гулом карет, воем ветра и скрипом фонарей, уныло слышались хлест и журчание воды, стекавшей со всех крыш, крылечек, желобов и карнизов на гранитный помост тротуара. Ни души не было ни вблизи, ни вдали, да казалось, что и быть не могло в такую пору и в такую погоду.”
“Двойник”Федор Достоевский
“Був листопад, дерева давно чорніли голим віттям, але дні стояли напрочуд погожі, і старі люди говорили, що давно не пам’ятають такої теплої осені.
Марійка Поліщук любила ці осінні вечори у великому місті, сповнені приглушеного шуму трамваїв і машин, ці вулиці в разках електричних ламп, півтемні сквери з самотніми лавками, відблиски фар на чорному граніті пам’ятника Шевченка.”
– Ноябрь.
– Почему?
– Потому что небо высокое, и чувствуется печаль одиночества, сердце тревожно бьется, кажется, будто становишься сильнее. В воздухе ощущается какое-то оживление, и находишься в предвкушении настоящей зимы.”
“Потяглися журавлі вдалеч плавко.
Доганяв їх листопад за селом.
Тільки сивий чоловік тихо плакав,
Юний… сивий чоловік німо плакав
З перебитим у лікті крилом.”
“Обычно ноябрь неприятный месяц, как будто год неожиданно обнаружил, что стареет и не остается ничего другого, кроме как плакать и раздражаться из-за этого. Но нынешний год стареет как-то изысканно, совсем как величавая старая дама, которая знает, что может быть очаровательной даже с морщинами и седыми волосами.”
“Аня из Авонлеи”Люси Мод Монтгомери
“Листопад — печальне диво, це журба дерев.
Знову осінь у полон серця бере.
Так буває, опадає листя восени…”
“Листопад” Євген Рибчинський
