Ви ніколи не задумувались над питанням на скільки часто ми запитуємо дітей “Ким ти хочеш бути”, а дорослих “Ким ти хотів бути у дитинстві” і як часто відповіді на ці питання не співпадають.

Професію треба не вгадувати, а обирати.

Як не прикро, але дуже часто дитяче бажання не співпадає з тією професією яку людина обрала собі для життя. Потім міняє її по сто разів, вислуховує докори батьків “ми ж витратили купу грошей на навчання, а ти…”, а ти знову і знову шукаєш заняття для себе. Для себе, не для когось.

Ми дійсно третину всього життя проводимо на роботі і дуже радіємо коли наша робота нам подобається, коли вона цікава і коли нам за задоволення займатися улюбленою справою ще й гроші платять.

От Ви, обрали свою професію правильно? Ким хотіли бути? Я, наприклад хотіла бути астрономом або археологом, а вчитися пішла на економіста. Добре що дружила з цифрами і була не зажата в рамкам “так не роби” чи “так не роблять бо не прийнято”, мені стало цікаво і я працювала з задоволенням. А як би я стала археологом? Або юристом. Вже в інституті я стала хотіти стати адвокатом, але мені сказали “Воно тобі треба? ти ж вже маєш диплом і роботу”, ми з подружкою поїхали до Одеси, попитали там, подивились… і полінувались починати все спочатку. А якби мені сказали “Вперед! у тебе вийде, ти ж хочеш”. Ну не знаю.

Гра в професію

На цю тему можна довго говорити та багато писати, а можна спокійно пограти з дитиною в спеціальні карти, поговорити з нею та в першу, чергу послухати її саму.

Це мені запропонувала зробити пані Тетяна Фесюк, вона каже:”Ти ж старшому сину тести по профорієнтації та по відношенню до роботи робила, так і доньці зроби”. А то я весь час нарікаю на те, що діти зараз весь час в телефонах сидять, книг не читають, ні чим не цікавляться, не фантазують, не… все не так, коротше,  навіть продавцями морозиво чи пожежниками бути не хочуть,  як ми у дитинстві. Може морозиве не таке смачне стало?

А тут весна на носі, морози вдарили, хочеш щось робити, а не можеш. Залишилось пити чай та робити тести. Пані Тетяна взяла свої не гральні карти,ми заварили чаю і погукали Софію “грати в карти”.

Скажу зразу, ми класно провели час. Витягали та розглядали прості картинки, говорили чому подабається чи ні те чи інше зображення, ким вона себе баче, а ким ні. Про риси характеру говорили, які треба мати щоб бути тим то, яких рис не вистачає, що зробити щоб їх розвинути… Ми сиділи за столом і го-во-ри-ли, ставили собі питанні і самі на них відповідали. Я слухала що каже мені моя дитина, я нікуди не поспішала і не перебивала її, я так само як і вона обирала картинки та карточки зі словами, ми моделювали різні ситуації і шукали їм рішення. Ми з’ясували яка професія, на сьогонішній день, подобається найбільше, чому і якою треба бути щоб стати тим ким хочеться. І стало зрозуміло над чим треба працювати, і то не я сказала, то дитина сама собі зрозуміла. А це велика різниця, погодьтесь. А ще, вона категорично не хоче бути вчителем англійської мови. Ну хоть погодилась що її треба вчити.

Я не буду пропонувати своїй доньці бути астрономом чи археологом, бо то було цікаво мені. Економістом, юристом? Та теж ні, бо то все Я. А діти інші, їм треба не заважати, їх треба слухати і з ними треба говорити.

Психолог Тетяна Фесюк каже що відповідь на питання “Ким бути” зазвичай з’являється тоді, коли людина чітко уявляє свою майбутню професійну діяльність і саме  тоді формується програма дій по досягненню своєї цілі – виборі та отриманні професії.

А діти, діти повинні бути вільними від наших бажань і малювати свою майбутню професію собі самі, ми ж можемо з ними лише грати в ігри та тлумачити незрозумілі слова на картинках психологічних ігор.  Ось така проста психологія.