Понеділок, ранок, початок робочої неділі… іду на роботу.
То тут, то там пораються господарі біля своїх домівок, хтось підгорта картоплю, хтось вириває бур’ян. Бузок ще квітує, червоні півоніїї от-от вибухнуть своєю красою, тиша, птахи співають весняних пісень…, красота одним словом.
Звертаю за ріг і овва, людина у білому халаті біля швидкої допомоги. Я, коли таке бачу, нічого гарного на думку не йде, хоч один мій однокланик якось казав.”От коли тибачиш швидку з мигалками на дорозі, що думаєш? Правильно, нічого хорошого, а я думаю, що то породілля їде у лікарню і на світ з’явиться нова людина. Думайте правильно!” Привчаю себе до правильних думок, а поки є як є.
Так от, підходжу ближче, дивлюсь, а то моя знайома пані Лариса, вона працює у “швидкій” і зараз вийшла перевірити рослини які ростуть у квітнику швидкої допомоги. Кожна рослина, кожен кущик має свою історію, каже господарка квітнику. “Там ростуть троянди від куми, то кущики від сусіди, це хлопці привезли…, а тут місце вільне, поки, один знайомий пан обіцяв принести дві троянди, готую місце”.
А ось це ялинка. Наймолодша “дитина”у зеленому садку швидкої допомоги, тож і догляд особливий, ніжність, увага, а коли й погладити треба. Привезли її аж з Москви, з справжнього лісу, зовсім-зовсім маленьку, вона добре перезимувала і вже зацвіла.
Радість. Маленькі радості з яких складається все життя.
