Вже більш як три місяці вся Україна перебуває у стані війни. Потерпають всі регіони без винятку.
У кожного різна війна одна на всіх. Затяжна, кривава війна на сході. Тиха, гнітуча окупація півдня з відчуттям “пройобаності” і зради. Вражаючий ад мирних українських міст півночі і центру України. І безмірна допомога та сердешність Західної України.
Людей які втратили рідних, друзів, дім, минуле і живуть сьогодні лише надією, прихистили великі і малі міста країни, містечки, села, громади, окремі родини. Міста і села де не рвуться бомби, де сонце не ховається за хмарами диму і клубами вогню, де повітря не насичене запахом крові, гарі і трупів.
Прихистили, дали дах над головою і їжу. Про те як гарно, смачно і з душею готують обіди для вимушених переселенців у їдальні школи що в селі Ізки, люди переказують, один одному, на ряду з офіційними новинами з інформаційного марафону. Хто був на обіді, про що говорили, що приготували дівчата, як обідали діти… Та їдальня наче місце зустрічі. Хто з Харкова, хто з Маріуполя, Київ, Васильків, Каховка, Херсон, Миколаїв, географія велика і причина її страшна.
Мій знайомий, 5-річний Мишко з-під Кривого Рогу, всім розказує про гороховий суп, який він завжди з’їдає по дві порції, його подружка з Харкова любить котлетки, каже що вони як дома у бабусі. Нові реалії у сприйнятті світу і його радостей сприймаються дітьми через тишу, спокій і смачну домашню їжу.
Сьогодні я пішла до їдальні і познайомилась з героїнями простих радощів для дітей та людей які позбавлені сьогодні дому, живуть спогадами та надіями. 
Знайомтесь, пані Марина та пані Ганна Федорівна, сьогодні вони готують удвох.
Пані Марина працює кухарем у місцевому садочку вже чотири роки, пані Ганна працює в школі. Але з перших днів роботи їдальні для вимушених переселенців, їхнє місце роботи – шкільна їдальня. Без вихідних і відгулів, день в день, година в годину.
“Кожного дня до їдальні приходять різні люди, з різних міст, з своїми історіями і трагедіями. Ми не тільки готуємо для них обід, ріжемо сало, хліб, ми переживаємо з ними ті страшні події які їм прийшлось пережити, намагаємось розділити їх біль і тугу, смачно нагодувати та повернути їм у серця тепло дому, смак маминих страв, а головне, відчуття непокинутості, необхідності, тепла і турботи, – розказують мені дівчат.
За дві години обіду їдальню зазвичай відвідують від 65 до 20 чоловік. Багато хто вже повернулись додому, є такі родини, що недавно приїхали. Ми вже майже з усіма перезнайомились, вже знаємо хто з дітей що любить і що їм готували вдома. Хто з відки, у кого коли День народження, про друзів знаємо і проте, як сильно вони хочуть у свої школи і садочки.
Меню кухарі складають самі, готують борщі, розсольники, гороховий суп, плов, биточки… завжди є сало і хліб.
Продукти для обідів дістають волонтери, які доречі налогодили неабияку гуманітарну допомогу людям які зараз перебувають на обліку в Пилипецькій ОТГ, як тимчасово переміщені особи. Сильно допомагає і сама сільрада, кажуть кухарі.
Всі хто приходить у їдальню на обід, обов’язково дякують. Дякують за смачну їжу, посмішки, розуміння, атмосферу і добро яке просто промінить з дівчат, з пані Марини та пані Ганни.
Дякую вам!