Мам.

1986

Мам. Ма, я зрізала квіти і купила цукерки…

В тебе сьогодні мав бути день народження і я б спекла торт. Приїхала б зранку, нашуміла у дворі, нагримала б дверима, пила б чай і говорила б все підряд щоб ти мене чула… А тепер я мовчу і плачу. Ще не звикла що тебе нема.

Я все ще хочу тобі подзвонити і щось розказати. Щось, що небудь, просто так, як завжди. Я ловлю себе на цій думці і витираю сльози.

Я все так люблю ходити пішки на роботу, п’ю з дівчатами каву, вигадую різні історіїї, іноді пишу слова які заміняю зірочками, злюсь, сміюсь, радію… і я хочу тобі про все те розказати, а тебе нема…

Я відключила телефон, по якому дзвонила мені тільки ти…

Ти знаєш, я думала, що буду тобі читати книжки, вголос, як колись читала ти мені. А воно не читалось… такі ті останні дні були важкі…

Ти сказала: “не плач, так має бути”…, а я тебе обіймала і не хотіла відпускати…

Ма, я не можу навіть дописати цей текст. Я плачу. Я не сильна. Люблю тебе.

Ми дружимо, як ти і казала.

Мам…