20.6 C
Skadowsk
Середа, 28 Вересня, 2022

Про Озеро і Болото. Чому я буду кидати камінці

Цікаве на сайті

Привіт пані та панове, мої вітання шановне панство.

“ШО ти то пишеш, шо ти людей будоражиш, нахера ти народ збуджуєш…” Що там ще ми пишемо в коментарях коли нас чіпає, або коли ми не зовсім розуміємо про що мова і вирішуємо що краще “возразить и возмутится” зразу, на всякий випадок. Але і це радує! Нам не “какая разница” і ми маємо свою думку!!!

Я, та думає що і кожен з вас, не люблю коли коментарі переходять на особистості, звучать образи, а з виду інтелигентна, поважна, порядна людина стає схожою на тих песиків з фільму “Дванадцять місяців” які гавкають, ллють прокльони на всі боки і ніякої іншої думки ніж своя власна не розглядають.

Є інші форми і методи виказати свою думку так щоб її почули і зрозуміли. І взагалі величезний “+” і велика шана тим, хто формулює свою думку і дає її на розсуд народу зараньше знаючи що будуть коментарі і які вони можуть бути. Написати свою думку то вам не квіточку сфоткать, чесно вам кажу. Хоч квіти і природу дуже люблю.

Ну то так, відступ. А взагалі, я хотіла розказати шановному панству чи то історію, чи то легенду, а може просто вигадку про Озеро.

Жило-було Озеро. Воно було гарне, прозоре, глибоке і чисте як сльоза. Вітер іноді підіймав хвилі, дощ вкривав поверхню ряботинням, а зима робила на озері величезний каток на забаву людям. У воді водилась різна риба, на береги прилітали птахи та приходили тварини. Люди відпочивали на берегах того озера, купались, кидали в нього камінці, рахували скільки разів він плигне по поверхні, скільке кілець розійдеться по воді і загадували бажання. Озеро жило своїм життям, за своїми законами природи.

Так було довго, всі думали так буде завжди, але десь взялась одна невеличка жабка яка проквакала, що не любить вітру. Іншій набрид дощ, бо гучно ляпотів і просто заважав, а якомусь старому, сонному сому камінці які кидали в озеро діти просто заважали спати. Їх не хвилювало те, що вітер розганяв ряску яка весь час намагалась вкрити собою поверхню озера, що дощ напоював його своєю чистою водою і що дитячі забави в камінці теж розганяли воду на озері, лякало муляку, будило рибу і наповнювало його життям.

Жаби квакали, соми крутили вусами, муляку ніхто не ганяв… Прийшло Болото.

Про прєлєсті болота я писати не буду. Сходіть на набережну у “мертвий кут”, там трохи того є, а я болото не люблю.

Я буду кидати в озеро камінці…

І поки будуть розходитись по воді кола, озеро ніколи не перетвориться на болото.

Маю надію. Люблю вас.

P.S: Ми можемо кинути писати свої думки, але тоді зникнуть навіть коментарі.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

- Advertisement -spot_img

Нові статті