Поговорила з таксистом Віктором, дізналась що особливих пам’яток у Міжгір’ї нема. До ресторану “Смерекова хата” далеко і навмисно йти не дуже хочеться. А тут, на цій же пішоходній-непішоходній вулиці, у невеличкому дворику гарні вуйки прикрашають ялинку. 
Два Василі і Марічка. Ой ви не бачите Марічку? То вона на драбині, на висоті 3 метри, прикрашає ялинку, а хлопці тримають ту драбину, щоб бува Марічка не впала. Так і познайомились.
З’ясувалось, що пан Василь професійний екскурсовод і знає про Міжгір’я та про Карпати не на одну екскурсію. А його: ” Карпати наче вишитий рушник”, та “Райський уголок” підкупають, зацікавлюють та пронизані любов’ю до Міжгірщини.
Мені зразу пояснили, що прикрашають два Василі та Марічка, зовсім не ялинку, а смереку і Міжгірщина славиться своїми смерековими лісами яких далі до Хусту вже нема. Зрубані дерева, точніше пеньки, які ми бачили по дорозі на Міжгір’я, то “санітарна вирубка лісу”, але чому на схилі торчать суцільні пенькі не зрозуміло.
Ми живемо на півдні України, у Скадовську. Біля нас мало лісів, вони всі штучно висаджені, а біля Скадовська їх немає зовсім, у нас степи і море, ми радіємо лісосмугам і всеодно не бережемо те що маємо. Лісосмуги вирубують на розтопку, ліс так розсанітарили, що він став напівпрозорим, а періодичні підпали взагалі знищили велики масиви лісу, залишивши голі піски. Тепер у нас бувають пилові бурі і це не дуже радує. Бережіть свої ліси, то не гасло, то неохідність.
Пан Василь ще розказав чому Карпати є райським уголком, про мінеральні джерела, яких в області аж 400. Про музей у селі Колочава, перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті, який відтворює матеріальне, духовне та культурне життя регіону.
На вулиці було не холодно, біля смереки затишно, але пан Василь всеодно запросив нас до кафе на каву, де ми вже в теплі та затишку продовжили розмову.
Скажу зразу, люди у вас, у Міжгір’ї привітні, радушні та гостинні. Розмова в нас вийшла приємна і задушевна. Говорили про життя, про владу, карантин, дітей, про здоров’я і медицину, про ліки, розказували анекдоти і місцеві історії. У мене було таке відчуття що Василів та Марічок я знаю все життя і ми з ними живемо на одній вулиці.
- Я взнала, що місцеві не переймаються проблемами мови. Більшість людей говорять на місцевому діалекті, русинською та українською мовами. Частково знають угорську, польську, чешську. Слово “да” та “так”, які використовують переважна кількість українців у Міжгір’ї звучать ще й так: “йо” та “айно”. А анекдот який мені розказали про ті йо, айно , да та ще раз йо, був смішнючий.
- Абсолютна більшість жителів Міжгір’я та його околиць за національним складом — українці та русини (90%), інші 10 відсотків поділяють між собою росіяни, угорці, словаки, цигани, румуни та багато інших.
- Ліки в Угорщині відсотків на 30-50 дешевші ніж в Україні і якість в них така як треба вони дійсно допомагають і лікують. І якщо треба прийняти одну пігулку, то так і треба, а не 4 заразом, щоб відчути якийсь ефект. Прикро.
- Міжгірці, так само як і скадовчани обурюються людям які знають що хворі на коронавірусну інфекцію і все одно йдуть межи люди, бродять по магазинам та установам. Міжгірці мало носять маски, а у Скадовську, звідки я, без масок нікуди не зайдеш. У мене в сумочці аж чотири маски на випадок що загублю.
- Першими Міжгірську долину освоювали лісоруби, яких зацікавив тут хвойний ліс, адже вниз за течією р. Ріка та р. Тиса переважав листяний ліс.
- Міжгірщина багата на мінеральні води. Соймівське джерело, Келеченське джерело, Колочавське джерело, Вучківське джерело, Верхньобистрянське джерело… всі цілющі але іноді не дуже приємні на смак. Ми на зворотньому шляху стали біля Келечинського джерела і набрали пляшку води з собою. Справжня “мінералка”
Ще пан Василь дуже інформативно розказав мені про новорічні ялинки, чим вони відрізняються і що саме міжгірці прикрашають на Новий рік.
Я, завдяки новим знайомим, провела у Міжгір’ї чудовий день. Нехай тут немає музею, фортеці чи ще якихось пам’яток, тут, у Міжгір’ї, є чудові, відкриті Люди. То найцінніше що може мати громада.
Дякую Василям та Марійкам за спілкування, час, розмови і взагалі за те що ви мені зустрілись. За каву дякую.
Щоб гарно провести час не треба шукати ресторани чи розваги, треба просто зустріти цікавих людей.