Якби я писала собі листа…
Я би мабуть зробила собі каву і взяла шоколад. Гіркий, з апельсином і ароматом бергамоту. Так не буває? То мій лист і я хочу саме такого шоколаду.
Я би точно не писала про погоду, бо вона завжди гарна і я ніколи не дивлюсь прогнози. Навіщо, тоді світ за вікном стане передбачуваним і не цікавим. І взагалі, розмови про погоду то для ледь знайомих людей, скоріше для знайомства, щоб відчути і зрозуміти хто поруч, а так, одвічна тема ні про що. Я точно не буду собі писати про погоду. Я себе знаю. Принаймні так вважаю.
Я не буду писати про батьків, сім’ю і Бога. Батьків і сім’ю люблю, поважаю, ціную… В Бога вірю.
І я б дочекалась коли в хаті буде тиша, коли всі підуть відпочивати і я залишусь сама, щоб почути себе…
Я б з собою згадала миті,
Я б спитала себе: “ти помниш”…
Десь би мабуть сказала: “досить”,
Ну, а десь би: “ти точно зможеш”.
Я б згадала з собою щастя і його ж собі загадала,
Я би мрії свої відпусти десь у всесвіт, нехай літають.
Я би мабуть дивилась в небо, коли мрії ті відпускала,
І вікно на всю відкрила, щоби вітру подих відчути…
Сонця промінь в клубок змотати…
Ну і каву свою допити.
Я напишу собі листа…