Як зараз граються діти? У телефоні, на комп’ютері, онлайн і “по сети”, пропадають у соціальних мережах, ютубі, та взагалі десь віртуально вештаються сидячи на одному місці. Немає інтернету все, світ став.
Ми вчора запропонували безінтернетній дітворі пограти в інші ігри у які колись грали з задоволенням самі – “Класики” або “класи”, так ніхто не знає не тільки правил, а й взагалі що це за гра, як у неї грати та в чому “прикол”.
Ми розказували, малювали, камінці кидали, вже самі стали грати – скакати, сперечатися скільки класів – 7 чи 10 , а чи сонечко малювати і скільки перших класів -2 чи 3…, на лінію не наступати, стрибати та битку пересовувати у наступну клітинку на одній нозі чи на двох…
Ви грали в класи? Ви розумієте, а дітвора ні, вона нудьгує без інтернету бо їх ніхто не розважає. Прогрес…,хай йому грець.
А “Класи” ж дуже поважна та давнішня гра. Свою історію “Класи” починають ще у Древньому Римі де хлопців, майбутніх військових, тренували всіляким навичкам: тримати рівновагу, робити вправні рухи та бути витриманими і, до речі, довжина тіх “класів” було аж 30 метрів. По нашому це і школа, і ліцей, і університет разом узяті. І взагалі, дівчати в ті часи у “Класи” не грали.
Потім римські легіонери привезли такі свої тренування в майже всі країни Європи, де вони й стали дитячою забавкою. До нас “Класи” добрались аж у ХІХ столітті і грали в них теж тільки хлопці. Потім, з часом та зі змінами у моді, спідниці у дівчат стали коротшими і вони десь років з 50-х активно включились у гру. І понеслось… поки не прийшов інтернет.
У нас на вулиці, класи малювали під дубом на новій асфальтованій доріжці по вулиці Р.Люксембург, де дуб росте і зараз, а вулиця вже називається Лазурна і грали ми до темноти, з поворотами, всліпу, з биткою та без…
Привіт дівчата, Тетяни, Ніна, Оля… класні у нас були “Класи”.