Як зараз граються діти? У телефоні, на комп’ютері, онлайн і “по сети”, пропадають у соціальних мережах, ютубі, та взагалі десь віртуально вештаються сидячи на одному місці. Немає інтернету все, світ став.
Ми розказували, малювали, камінці кидали, вже самі стали грати – скакати, сперечатися скільки класів – 7 чи 10 , а чи сонечко малювати і скільки перших класів -2 чи 3…, на лінію не наступати, стрибати та битку пересовувати у наступну клітинку на одній нозі чи на двох…
Потім римські легіонери привезли такі свої тренування в майже всі країни Європи, де вони й стали дитячою забавкою. До нас “Класи” добрались аж у ХІХ столітті і грали в них теж тільки хлопці. Потім, з часом та зі змінами у моді, спідниці у дівчат стали коротшими і вони десь років з 50-х активно включились у гру. І понеслось… поки не прийшов інтернет.
У нас на вулиці, класи малювали під дубом на новій асфальтованій доріжці по вулиці Р.Люксембург, де дуб росте і зараз, а вулиця вже називається Лазурна і грали ми до темноти, з поворотами, всліпу, з биткою та без…
Привіт дівчата, Тетяни, Ніна, Оля… класні у нас були “Класи”.