Вікна старого міста. Львів. Незвична подорож у чужі світи.

3
1483

Чужі міста …

Як відчути, дізнатися, розчинитись? Почути вітер який гуляє вузькими вуличками, доторкнутися до міських легенд які живуть за неприступними стінами старовинних будинків, доторкнутися до старих шпалер бальних залів на яких ще можна розгледіти відображення свічок і витіюватих канделябрів. Відчути дотик тих рук і тлінність років.

За масивними музейними дверима сховались примари минулого. Сумні, веселі, бешкетні. Вони гримають дверима, стукають у шибки та ганяють шерхіти по старовинним, порожнім залам. Їм все важче розбудити нашу уяву, вони старіють як час. Не так скрипить паркет, все тихіше стукають підбори там, у далекому залі. У старих вітражів сльозяться очі, їм більше ніколи не побачити ті часи … Спить клавесин і дрімає скрипка, годинник вже давно стоїть …

І лише тонкі порцелянові пані із старовинного буфету оживають ночами і кружляють у невидимому вальсі, навіть не торкаючись до старої підлоги, під звуки давно не модної, але вічної музики. Кавалери танцюють лише іноді, вони не вміють парити …

І знову казкові вулиці старого Міста. Повітря просочене часом, кавою і шоколадом. Щоб зрозуміти і відчути місто треба спробувати в унісонс з часом, пройти його брущатими вуличками, постояти на затишних площах, зазирнути у вікна та озирнутись на час, зупинившись на мить.

Знайти і погомоніти з Ехо. Голосно, дзвінко і сердешно, Ехо обов’язково відповість, може не відразу, але відповість. Воно старе, виховане і культурне. Зупиніться, прислухайтеся … протяги. У них свої історії… Вони мабудь найвидатніші пліткарі які зі свистом і захватом переказують вже багато століть в коридорах неприступних замків історіїї давно минулих років, віків, часів. Життя, любов, зради, війна і мир … Протяги… вони нікуди не пішли, вони там, їх просто треба почути.

Можна дивитися і не побачити, можна слухати і не почути, а можна розчинитися в старому місті і подивитися у вікно … Хтось, давним давно, дивився крізь старе вікно в вічно мінливе життя … в майбутнє. А може в минуле …

Вікно.

Вікно- чарівна межа між там і тут. Між світами, часом, реальністю, людьми, історіями … А то лише прозоре вікно, невидиме і непомітне. Іноді воно не пропускає нас в чужий світ, відображаючи лише нашу реальність. Дивишся туди, а бачиш себе … Буває.

 

Світ за вікном це дійсно інший світ. Фізика стверджує — для того щоб більше побачити, треба відійти далі і це закон. А у вікон своя фізика і свої закони. Чим далі відійшов — тим менше побачив. То чужі світи…

 

Світи за вікнами старого Львову…

Старе місто. Казкове місто.