…Бичків та ухи хватило на всіх. Вражень, навіть на сусідів.
Перший фестиваль “Смаженого бичка” пройшов на УРА.
Учасники та глядачі були у захваті, організатори задоволені та натхнені на майбутні звершення. Хто не попав на свято – того просто замучила цікавість (і совість).
У скадовчан з’явилась додаткова тема для обговорення на кухнях.
Так сталося і у нас.
На другий день,після фестивалю, прийшла до мене сусідка Марина, новинами поділитися та чайку попити. Сидимо, цукерки хрумаємо, чайок попиваємо, балакаємо про те, про се. Ну я і давай розповідати про фестиваль. Розказую як пішла, як знайомих зустріла, як у команду потрапила, що робили, кого зустріли… Знову емоції, знову переживаю вчорашній день…балдею.
А вона, бац і каже:
– А ти що робила?
– Як,що? Бичків роздєлувала – кажу.
– Як? А шкуру хто знімав?
– Я знімала, шо там тієї шкури, шо там їх роздєлувать? Кишки витягла, по хребту розрізала, часничком приправила, посолила і все, готово.
– І по хребту ти?
– Ну, а шо, хіба це важко.
– А дівчата що робили?
– Тетяна Миколаївна з Ірою смажили, Ольга прикрашала бичків помідорчиками та зеленню, Артем вирішував господарські питання – посуд, апельсини, вогонь…
Знову емоції, згадую, розповідаю, ну щоб вона мені трішки позаздрила… балдею.
А вона знову:”А хто забивав?” Та я, кажу, і забивала, і шкуру знімала, і по хребту розрізала, а дівчата ще й апельсиновим соком поливали бо так шеф-кухар Олена сказала робити. Закіпаю, аж шкварчу.
Все, думаю, замучила.
Дивлюсь, а в неї окуляри сповзли, очі вже на лобі і повна втрата контролю за реальністю, Каже, що все майже як у Тургєнєва – “бычка на скаку остановит, в горящую избу войдет…”- це про мене.
І тут я розумію, що “мы с ней говорим на разных языках”. Тобто про різних бичків. Я про рибу, а вона про м’ясо.
Ми, звичайно, посміялися, ще раз все обговорили, чаю подоливали, а сусідка вирішила більше такі заходи не пропускати. А то хто зна, кого я “раздєлаю” , а дівчата поллють апельсиновим соком наступного разу.
Кінець.